«Поляки, просыпайтесь!» Как Польша строит самую сильную армию в Европе

«Нам нужно еще два года, и тогда Войско Польское будет самой сильной сухопутной армией в Европе», — эти слова министра обороны Польши Мариуша Блащака прозвучали в апреле прошлого года. С тех пор в Польше сменилось правительство, сам Блащак оказался в глухой оппозиции, но нынешняя власть продолжает курс на усиление армии, прилагая для этого огромные усилия и тратя огромные деньги. Журналисты BBC Святослав Хоменко и Павел Аксенов рассказывают, как Польша развивает свою армию. NV публикует материал BBC в рамках информационного сотрудничества.

Варшава вочевидь розраховує на те, що потужні збройні сили дозволять їй не лише підвищити власну обороноздатність, але й стати важливим гравцем у своєму регіоні.

Але, що найважливіше, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в Польщі серйозно побоюються, що російська армія може розпочати війну вже на її території.

Незважаючи на твердження Володимира Путіна про те, що у Росії «немає інтересів» у Східній Європі, представники польської влади відкрито говорять, що їхня держава живе у «передвоєнний час», і прогнозують початок війни з Росією за три роки.

Польща озброюється. Зараз вона є лідером серед країн НАТО не лише з витрат на оборону у відсотках від ВВП, але й у тому, яку частину з військових витрат вона витрачає на закупівлю озброєнь.

Однак у модернізації системи національної оборони влада стикається з великими проблемами — від нестачі людей для несення служби та виробництва озброєнь до старіючої військової промисловості та значного навантаження на економіку.

Як озброюється Польща

У 2024 році Варшава витратить на оборону 4,12% свого ВВП, а 2025 року планує витратити майже 5%. Це найбільший показник у країнах Північноатлантичного Альянсу.

Шведський Інститут вивчення проблем миру (SIPRI) у своєму цьогорічному дослідженні пише, що витрати Польщі на оборону у 2022 році зросли на 75% і склали 31,6 млрд доларів США.

Об'єми та номенклатура вже реалізованих та запланованих Варшавою закупок вражають.

Польща закуповує у США 96 вертольотів AH-64E Apache, одних з найкращих у світі у своєму класі, величезну партію у 486 систем HIMARS, які показали високу ефективність на війні в Україні, 366 танків M1А2 Abrams, 250 з яких — останньої модифікації SEPv3, 32 винищувачі п’ятого покоління F-35A, дві батареї ЗРК Patriot та систему управління ППО.

Ще один великий постачальник озброєнь для Польщі - Південна Корея. Варшава уклала з Сеулом рамкові угоди про закупівлю 648 самохідних гаубиць K9 Thunder та 980 танків K2 Black Panther. Частину з цих систем вироблять у Польщі.

Так само в Республіці Корея поляки купили 48 навчально-бойових літаків FA-50.

А ще Польща придбала у Великої Британії три фрегати класу «Мечник».

Станом на сьогодні формальна чисельність польської армії ненабагато перевищує 200 тисяч осіб, але тамтешня влада неодноразово заявляла про намір збільшити чисельність до 300 тисяч.

У 2017 році в Польщі почали функціонувати Війська територіальної оборони — новий рід військ, покликаний підготувати десятки тисяч резервістів без відриву їх від основного місця роботи.

300 тисяч військових — небагато порівняно зі Збройними силами України, чисельність яких оцінюється у близько 800 тисяч людей і тим більше — з російськими збройними силами, чисельність яких становить 1,5 мільйона військових.

Польща вже зараз є третьою за розмірами армією в НАТО після США та Туреччини, але після того, як вона досягне поставленої мети в 300 тисяч солдатів, вона наблизиться до лідерів, відірвавшись від Франції та Німеччини.

Перелом

Після розвалу Радянського Союзу та розпаду Варшавського блоку Польща зовсім не збиралася стати великим європейським військовим гравцем. Її витрати на оборону поступово знижувалися і після 1995 року не перевищували 2% від ВВП, що, втім, цілком відображало загальноєвропейські тенденції.

При цьому відносини між Варшавою та Москвою у цей період не були особливо теплими.

Ще у 1999 році Росія вкрай нервово відреагувала на вступ Польщі до НАТО. У 2008-му, коли на території Польщі вирішили розмістити один з елементів протиракетної оборони США, польсько-російські відносини зіпсувалися ще більше.

Короткий період відлиги у відносинах Росії та Польщі почався у 2009 році під впливом «перезавантаження» відносин між Москвою та Вашингтоном. Проте він швидко закінчився катастрофою польського урядового літака під Смоленськом 10 квітня 2010 року, яка стала справжньою бомбою під стосунки між цими двома державами.

Але, незважаючи на таке негативне тло, аж до 2014 року напруга у відносинах Польщі та Росії концентрувалася радше в сфері політичної риторики.

На практиці польські збройні сили продовжували розвиватися як експедиційна армія, головним завданням якої фактично була співпраця зі США в операціях на зразок Іраку чи Афганістану.

Проте після анексії Росією українського Криму та початку бойових дій на Донбасі мислення польських політичних еліт та їхній підхід до розвитку збройних сил країни докорінно змінилися.

Острівна модернізація

У 2014 році тема модернізації армії рішуче увійшла до польської внутрішньополітичної дискусії. Консервативна партія «Право і справедливість», яка отримала владу в країні у 2015 році, перетворила цю тему на один із важливих пунктів своєї політичної програми.

Міністри оборони Антоній Мацеревич, а потім Маріуш Блащак анонсували великі контракти на постачання найсучасніших озброєнь, заявляли про необхідність наростити чисельність збройних сил та гарантувати безпеку Польщі у нестабільній геополітичній обстановці.

«Але навіть після 2014 року протягом кількох років ми мали справу з модернізацією, яку можна було назвати „острівною модернізацією“. Тобто армія не модернізувалася комплексно, модернізувалися лише її окремі фрагменти. Наприклад, системи ППО та ПРО почали оновлювати, бо старі, ще пострадянські системи вже просто розвалювалися», — каже доктор Лукаш Стах із Центру міжнародних досліджень та розвитку при краківському Ягеллонському університеті.

Проте навіть у рамках такої «острівної» модернізації у польській армії проводилися реформи, які відчутно змінювали її образ та спроможності.

Серед них — уже згадане створення Військ територіальної оборони та великі знакові закупівлі озброєнь: наприклад, у 2018 році поляки уклали договір про постачання систем ППО Patriot, а у 2020-му — угоду про закупівлю літаків F-35.

«Далі чекати не можна»

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року стало потрясінням для Польщі.

«Це стало сигналом для всіх нас: „Алло, поляки, прокидайтесь! Далі чекати не можна!“ Стало зрозуміло, що польська держава більше не може розраховувати на те, що якось воно буде, що росіяни обмежаться лише Україною. Спостерігаючи за тим, що робить Москва, нам слід розглядати найпесимістичніші сценарії розвитку подій для Польщі. А це означає, що нам потрібно серйозно розширювати оборонний потенціал нашої держави вже зараз, негайно», — каже ВВС генерал польської армії у відставці Томаш Бонк.

І справді, після лютого 2022 року тон польських політичних та військових лідерів різко змінився. В одному з перших інтерв'ю після обрання на посаду прем'єр-міністра Польщі Дональд Туск заявив, що «ми живемо у передвоєнний час» — і ця заява різко контрастувала з його ранішою заспокійливою риторикою.

У березні 2024 року голова Бюро національної безпеки полковник Яцек Севера заявив, що у Польщі залишилося три роки на підготовку до конфронтації з Росією.

Незважаючи на повномасштабне вторгнення в сусідню державу, Кремль продовжує наполягати, що на Заході дарма остерігаються загрози з Росії. У лютому цього року на питання про те, чи може Росія відправити війська в Польщу, Володимир Путін відповів: «Лише в одному разі: якщо з боку Польщі буде напад на Росію. Тому що у нас немає жодних інтересів ані в Польщі, ані в Латвії, ніде».

Самі поляки йому теж не вірять: дані соціологічного дослідження, проведеного у березні, показали, що 48% поляків вважають сценарій нападу Росії на Польщу цілком імовірним. Не вірили у нього 41% респондентів.

Жити без війни

Генерал Томаш Бонк після звільнення з польської армії став викладачем в одному із вишів Жешува.

«Якось я сказав своїм студентам: давайте тільки відверто, підніміть руки ті, хто у разі війни збирається виїхати з країни. Кількість рук мене вразила», — згадує він.

Згідно з опублікованими у квітні даними соцопитування, у разі початку війни залишитися в Польщі готові 59% громадян, чинити збройний опір агресору — 11%. 20% поляків кажуть, що після початку бойових дій виїхали б за кордон.

Результати іншого дослідження на подібну тему показали: що вищу освіту має респондент, то більше він схильний думати про втечу від війни за межі своєї країни.

ЗМІ пишуть про новий тренд — замість купівлі житла у своїй країні поляки, особливо молоді, інвестують у нерухомість в Іспанії: ціни, мовляв, більш-менш такі самі, а ризик, що на твоє житло падатимуть російські бомби, набагато менший.

«Я думаю, річ у зміні поколінь. Сьогодні молоді люди у будь-якій країні — хоч у Польщі, хоч в Україні, хоч у США, хоч навіть в Росії — мислять іншими категоріями. Суспільство сьогодні як ніколи хоче жити без війни, у мирі та процвітанні, а не проливати кров, навіть за свою батьківщину. Ми маємо сприймати це як даність і просто враховувати в плануванні, що частину нашого мобілізаційного ресурсу ми з об'єктивних причин втратимо», — каже генерал Бонк.

Співрозмовники ВВС кажуть, що частково винна у такому стані речей і польська держава та її інформаційна політика.

«До 2014 року полякам постійно говорили, що ризик повномасштабної війни в Європі є дуже невисоким. Війна — це якийсь Ірак, Афганістан, десь в Африці. Навіть після 2014 року посил був такий, що це все-таки розбірки між Україною та Росією: Крим, Донбас — це десь далеко. І лише повномасштабне вторгнення показало всю жахливість ситуації», — каже Лукаш Стах із Ягеллонського університету.

Втім, сьогодні, за два з половиною роки повномасштабної війни в Україні, польське суспільство, здається, «втомилося» від цієї війни.

У дискусіях навколо запланованих на наступний рік президентських виборів вже зараз лунають різні теми — від заборони абортів до можливої люстрації, — але в них не знаходиться місця усвідомленню того, що переможець перегонів може стати верховним головнокомандувачем польської армії у війні, яка аж ніяк не виглядає для поляків неймовірною.

«Проблема з молодим поколінням частково полягає ще й у тому, що його представники ніколи не стикалися з армією. Частина поляків виїде з країни через те, що вони просто не мають жодної військової підготовки. Адже ти зовсім інакше ставишся до армії, якщо ти в ній був, якщо ти знаєш її порядки, вмієш користуватися зброєю, а не бачив її тільки в комп’ютерному шутері», — каже Лукаш Стах.

Дискусія про призов

Саме з цих причин у Польщі час від часу порушують питання про повернення до скасованого у 2009 році обов’язкового призову молоді на строкову військову службу. Влада від цього наразі дистанціюється, однак несприятливі демографічні тенденції ставлять під сумнів реалістичність планів Варшави побудувати 300-тисячну армію, яка може розраховувати на мільйонний резерв, без повернення до призову.

«Нам потрібно подумати про повернення обов’язкової військової служби — необов’язково довготривалої, вона може складати й п’ять-шість місяців. Чоловіки, а, можливо, і жінки певної вікової групи мають бути підготовлені та навчені на базовому рівні для дій в умовах можливої ​​війни», — каже генерал Томаш Бонк.

Як альтернативу експерти розглядають створення системи стимулів — наприклад, податкових — для юнаків та дівчат, які б добровільно записалися на базову програму військової підготовки.

Багато говорять і про запровадження у Польщі принципово нової системи воєнно-патріотичного виховання. У травні-червні цього року 3500 польських шкіл взяли участь у пілотному проєкті «Освіта з військом»: чинні військовослужбовці не лише розповідали дітям про те, як влаштована польська армія, а й навчали їх навичок першої медичної допомоги та способів боротьби з кіберзагрозами. У перспективі такі заняття мають стати обов’язковими у всіх школах країни.

Протягом останніх років у Польщі з’явилася низка програм заохочення тамтешніх мешканців до служби.

Наприклад, можна записатися в ті ж війська тероборони — їх ще називають «уїк-ендними військами», бо обов’язкові збори їхніх бійців проходять протягом одних вихідних щомісяця.

Або можна пройти двотижневе навчання у реальній військовій частині без подальшого підписання контракту.

Однак отак взяти і збільшити збройні сили фактично вдвічі, просто закликавши людей на службу, неможливо. Для їхнього навчання в Польщі елементарно не вистачить ні інфраструктури, ні навіть інструкторів.

Військові кажуть, що їм вже зараз бракує полігонів для проведення навчань для всіх цивільних, охочих навчитися військової справи.

Ймовірно, нестача пілотів для замовлених у США вертольотів Apache призвела до того, що у польській Академії Військово-повітряних сил у Дембліні вирішили спростити курс підготовки, дозволивши пілотувати їх льотчикам ще до отримання офіцерського звання.

«Потрібно скоротити строк навчання та належним чином підготувати наш персонал. США навчають пілотування вертольотів Apache сержантів, і ми прагнемо впровадити це в Польщі», — заявив міністр оборони країни Владислав Косіняк-Камиш.

Проте, розповідає ВВС Лукаш Стах, великих інвестицій також потребує й військова інфраструктура стройових частин.

«Якщо ми закуповуємо багато озброєнь, то нам треба розширювати що? Системи логістичного забезпечення, тобто, наприклад, ремонтні заводи. […]Тому, що купимо ми ці танки і що, поставимо їх просто неба? Для них потрібно спорудити хоча б спеціальні намети з кліматизацією та вентиляцією, щоб узимку вони не стояли під дощем та снігом. Все це має бути збудовано», — каже він.

Стара промисловість

Разом зі збройними силами Польща реформує саму систему своїх оборонних закупівель. У середині 2010-х років більша частина найбільших військових виробництв об'єднали в державному оборонному холдингу PGZ (Polska Grupa Zbrojeniowa), а в 2021 році створили Агенцію з озброєнь, яка стала центральним органом із закупівлі озброєнь та воєнної техніки для Війська Польського.

Однак консолідація активів ВПК та системи закупівель не призвела до значного збільшення виробництва.

Наприклад, навесні 2023 року прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький оголосив про «істотне розширення» виробництва та розміщення додаткових замовлень на підприємстві PGZ Dezamet, яке виробляє боєприпаси для артилерії, мінометів та гранатометів.

Артилерійські боєприпаси — один із найважливіших чинників, які впливають на перебіг бойових дій у сучасній війні, і це переконливо демонструє досвід України.

За півтора року, йдеться в матеріалі з обкладинки польського Newsweek від червня цього року, PGZ Dezamet випускає 30−40 тисяч снарядів на рік.

Для розуміння масштабу, продовжує видання, російська армія в період найінтенсивніших боїв в Україні випускала 10 тисяч снарядів на день, українська — шість тисяч.

За даними Newsweek, у грудні 2023 року Агенція з озброєнь підписала з PGZ контракт на постачання 300 тисяч снарядів калібру 155 мм до 2029 року.

На війні така кількість снарядів буде витрачена, якщо стріляти в ощадливому режимі, за два місяці інтенсивних боїв.

У Польщі, пише журнал, немає власного виробництва корпусів для снарядів, капсулів та нітроцелюлози — важливого компонента артилерійського пороху.

Як і будь-яка інша країна, у військових закупівлях Польща не в змозі покладатися виключно на власну промислову базу, а тому не лише вкладає гроші у свій ВПК, але й закуповує озброєння та військову техніку за кордоном.

За словами Лукаша Стаха, великі витрати на оборону зараз не відбиваються на рівні життя пересічних поляків, тож вони підтримують цей курс влади.

«Але колись ці кредити доведеться віддавати. Про це слід пам’ятати, тим більше, що польське суспільство стикається з двома проблемами. По-перше, воно старішає, а це означає, що дедалі більше грошей йтиме на пенсійну систему та систему охорони здоров’я. І по-друге, це європейський „Зелений курс“, для якого нам також потрібно буде знайти величезні гроші, і я не знаю, де ми їх візьмемо», — каже він ВВС.

Отож, величезні витрати на оборону наразі не викликають у польському суспільстві серйозного спротиву, оскільки після лютого 2022 року загроза з боку Росії стала надто великою та очевидною.

Але чи є у когось розуміння того, як може виглядати така війна?

«На наших умовах»

Проблема полягає у тому, що, здається, немає.

З одного боку, перед очима поляків — досвід України, яка третій рік чинить опір повномасштабному вторгненню російської армії.

«Якщо трапиться біда, і цей конфлікт перейде на територію Польщі, він вестиметься в аналогічних кліматичних умовах, в аналогічних культурних умовах, у подібній геополітичній обстановці, тому нам потрібно переймати досвід українців і передавати його до наших збройних сил — на рівень від командира взводу аж до військових академій», — говорив у своєму виступі на форумі Krynica 2024 генерал Томаш Бонк.

«Війна в Україні проходить у тому ключі, який Україні нав’язала Росія, а мета НАТО — якраз не дозволити Росії нав’язати Альянсові свій стиль ведення війни. Ми повинні будемо перемогти Росію на наших умовах — тобто, зокрема, за допомогою бойового впливу, передусім авіаційного, з далекої відстані. Але насправді мало хто з нас уявляє, як виглядатиме ця війна», — заперечував йому військовий оглядач видання Polityka Insight Марек Сверчинський.

Минулого року подібна дискусія стала однією з тем польської парламентської виборчої кампанії. У вересні 2023-го тодішній міністр оборони Маріуш Блащак оприлюднив секретний документ, який описував плани відбиття Польщею гіпотетичного нападу зі сходу. Датувався документ 2011 роком, коли при владі були опоненти Блащака з партії Дональда Туска «Громадянська платформа».

Згідно з цим документом, оборона Польщі протягом 10−14 днів, до прибуття підмоги від союзників по НАТО, мала відбуватися по лінії річки Вісла, яка протікає через усю країну з півдня на північ.

Тобто, уточнювали тоді провладні ЗМІ, аналізуючи оприлюднений Блащаком документ, уряд Туска допускав окупацію росіянами величезної частини країни. Мешканців великих міст Люблін, Жешув чи Бялисток у такому разі нібито мала спіткати доля мешканців українських Бучі чи Ірпеня.

Той скандал досить швидко затих: представники всіх політичних сил заявили, що не допускають навіть думки про окупацію території Польщі в принципі. Ба більше, одним з головних підсумків саміту НАТО у Вашингтоні, який відбувся в липні цього року, називають декларацію президента США Джо Байдена про те, що Альянс захищатиме кожен дюйм своєї території — звичайно, найбільше цій заяві зраділи у країнах східного флангу НАТО.

«Звичайно, формулювання про те, що ми захищатимемо кожен сантиметр, — багато в чому політичні. Зрозуміло, що першими напасти на Росію ми не можемо, нам цього не дозволить доктрина НАТО, а якщо Росія нападе першою, то, звичайно, вона кудись увійде, питання лише на яку глибину», — каже Лукаш Стах з Ягеллонського університету.

«Але війна в Україні показала, що ахіллесовою п’ятою армією Росії є логістика. Своєю чергою, Польща зараз значно посилює спроможності артилерії та ракетних військ. Отже, ми виходимо з того, що якщо Росія почне конфлікт, масований артилерійський і ракетний удар у відповідь знищить російську логістику в Калінінградській області та Білорусі. І тоді російські танки далеко не поїдуть», — продовжує він.

«Нинішня війна в Україні вже змінила дискурс про оборону Польщі. Сьогодні вже ніхто не боїться говорити вголос про те, що наші оборонні операції плануються для того, щоб впоратися з ударом супротивника ще до того, як він сюди увійде», — каже Марек Сверчинський у подкасті Polityka Insight.

Зараз, сходяться на думці співрозмовники ВВС, ідеальна армія для Польщі — це така, оцінивши силу якої, потенційний агресор, читай — Росія, вирішив би не нападати на неї, бо такі бойові дії обійдуться для агресора занадто дорого.

«Я прихильник такого підходу: ми вас дуже довго і чемно проситимемо, щоб ви нас не чіпали, ми вестимемо всі можливі переговори, навіть на одне коліно опустимося, щоб не дійшло до трагедії. Але якщо ви нас зачепите, ми спалимо вас мінімум на 300 кілометрів углиб», — говорив колишній голова Генштабу польської армії Раймунд Анджейчак у інтерв'ю для проєкту Didaskalia.

Східний щит

Реалізації цих завдань, кажуть експерти, мають слугувати не лише закупівлі озброєнь та нарощування чисельності Збройних сил.

У липні цього року польський Генштаб оголосив про запуск стратегічної програми «Східний щит», яка передбачає підготовку територій на кордонах з Білоруссю та Росією під потреби оборони.

Подробиці цієї програми залишаються закритими, але вже сьогодні зрозуміло, що тут йдеться не лише про будівництво фортифікаційних споруд, а й про своєрідний «вищий клас» інженерних робіт, які передбачатимуть, приміром, що у разі потреби оборонців перед нападником утворюватимуться водні перепони.

Наприкінці вересня міністри оборони Польщі, Литви, Латвії та Естонії домовилися спільно звернутися до Європейського Союзу із запитом про фінансування його коштами мережі бункерів, бар'єрів, ліній розмежування та військових складів уздовж кордону цих країн із Росією та Білоруссю.

«Вже зараз багато подібних речей реалізується, дуже багато речей лише у планах. Багато про що, зрозуміло, не говорять вголос, бо йдеться про секретні дані. Йдеться і про будівництво рокадних доріг вздовж потенційної лінії фронту, про ділянки автодоріг, які могли б використовуватися як злітно-посадкові смуги, про тимчасові аеродроми, куди можна було б перебазувати військову авіацію у разі війни», — каже ВВС генерал Томаш Бонк.

«Уся штука в тому, що всі ці приготування потрібно робити набагато швидше. Адже якщо ми робитимемо це занадто повільно, це не стримає потенційного супротивника від нападу», — вважає генерал.

Американська присутність

Вагомим фактором безпеки Польщі є присутність на її території американських військових — їх там зараз близько 10 тисяч.

Американські солдати, зокрема, займаються підготовкою та навчанням польських військових, і це особливо важливо в тих випадках, коли полякам доводиться мати справу з американською військовою технікою.

Але присутність у Польщі солдатів армії США варто розглядати ще й з політичного боку. Адже напад на Польщу у цьому розумінні можна буде автоматично вважати нападом на американських військовослужбовців.

«Механізм тут простий. Якщо під час якогось конфлікту загине американський солдат, американці увійдуть у цей конфлікт. США ніби говорять Росії: «Ми присутні на східному фланзі НАТО, у нас є важке озброєння, і якщо Росія проводитиме агресивну політику, вона повинна брати до уваги нашу відповідь», — каже доктор Лукаш Стах.

Донор безпеки

Польща, найбільша держава центральної Європи, традиційно мислить себе регіональним лідером, полюсом сили цього регіону. А якщо вона ще й матиме найпотужніші на «східному фланзі» НАТО збройні сили, — це, на думку багатьох польських воєнних експертів та політиків, цілком даватиме їй підстави для того, щоб заявити про свої амбіції донора чи гаранта безпеки у своєму регіоні.

«На міжнародній арені ми повинні привертати увагу до того, як сильно ми розвиваємо наші (воєнні. — Ред.) спроможності… В результаті Польща стає важливою не лише через своє географічне розташування, вона перетворюється на ключового гравця на східному фланзі НАТО. Цю важливу зміну вже усвідомлюють наші союзники», — писав у вересні 2022 року тодішній посол Польщі при НАТО Томаш Шатковський.

Те, що польські амбіції значно виходять за її державні кордони, легко помітити неозброєним оком.

По-перше, Польща вже по факту виконує безпекові завдання на території інших країн регіону.

Польські винищувачі ще з 2006 року на ротаційній основі разом з літаками інших країн-членів НАТО захищають небо над Литвою, Латвією та Естонією у рамках програми Балтійського повітряного патрулювання.

З вересня 2022 року у рамках окремої міждержавної угоди польські військові літаки патрулюють повітряний простір Словаччини. Контингенти польських солдатів станом на сьогодні розквартировані у Латвії, Румунії та Косові.

Географічна реальність східної Європи така, що сильні сухопутні війська Польщі негайно вступлять у конфлікт у разі російської агресії проти країн Балтії, які мають набагато менші за розміром та потужністю збройні сили.

«(У разі початку війни), ми, звичайно, будемо вірити в те, що всі наші союзники прийдуть нам на допомогу. Але напрямок, куди я як словак дивитимуся насамперед — це Польща як найсильніша держава. Я буду вірити, що ви прийдете нам на допомогу одними з перших», — говорив під час конференції Krynica Forum 2024 посол Словаччини при НАТО Петер Батор.

Колишній посол Польщі при НАТО Томаш Шатковський писав, що вже за нинішніх обставин Варшава могла б навіть офіційно взяти на себе військове командування над силами, які діють «на певних територіях, безпеку на яких забезпечує НАТО».

По-друге, безперечною є роль Польщі у посиленні обороноздатності України, особливо у перші тижні й місяці російського повномасштабного вторгнення.

Жешувський аеропорт залишається головним хабом постачання західного озброєння для України.

Зараз Київ вимагає від Варшави приєднатися до захисту повітряного простору України — збивати російські ракети та дрони, що перебувають над суміжними з Польщею її західними областями.

Російські ударні засоби регулярно влітають у повітряний простір Польщі. Випадкова знахідка в лісі під Бидгощем уламків російської ракети Х-55, яка з незрозумілої причини непоміченою пролетіла десятки кілометрів над польською територією і впала за 16 кілометрів від тренінгового центру НАТО, стала причиною гучного політичного скандалу.

Проте поки що польська влада не задовольняє вимоги українців, вважаючи, що це стане безпосередньою конфронтацією з Росією, втягуватися в яку Варшава не бажає.

Втім, час від часу в інформаційному просторі Польщі виникає тема можливої відправки на територію України польського військового контингенту.

Результати соцопитувань показують, що абсолютна більшість поляків не підтримують такий крок прямо зараз. Проте кілька тижнів тому у Варшаві активно обговорювали доповідь американського Modern War Institute, яка передбачала, що у разі «заморожування» війни в Україні за «корейським сценарієм» гарантом перемир’я могла б стати польська танкова дивізія, яку передислокували б на схід України.

Колишній глава польського Генштабу Раймунд Анджейчак стверджує, що польській владі треба відкинути зайвий романтизм та ідеалізм: польське суспільство витрачає величезні гроші на модернізацію своєї армії та має право розраховувати на «політичну монетизацію» цих озброєнь — тобто на те, що вони бодай частково «відпрацьовуватимуть» свою вартість.

Так само як розміщення збройних сил США в тій чи іншій країні посилює там позиції американського бізнесу, американські інтереси загалом, стверджує генерал, польська армія могла б за допомогою парасольки безпеки над тими ж балтійськими країнами або Україною домагатися реалізації аналогічних цілей.

Втім, із такою концепцією у Польщі згодні не всі.

«Щоб бути політичним гарантом безпеки, треба мати гроші, багато грошей, — каже ВВС доктор Лукаш Стах. — А польська економіка не така вже й сильна, тим більше, що закупівля дорогих озброєнь додатково виснажує наші економічні можливості. І, нарешті, Польща не має ядерної зброї. Тому можливості будь-яких гарантій безпеки з боку Варшави є дуже обмеженими. Тобто деяку військову підтримку Польща може забезпечити, але потенціал гаранта безпеки вона має лише за підтримки союзників».

За збереження нинішніх темпів модернізації збройних сил у Польщі, додає він, «побудова по-справжньому сильної армії займе щонайменше п’ять років, а, може, й усі десять».